Ігор Завілінський
Романи
На цій сторінці ви можете замовити повні тексти романів автора
що вже видані або ті, що готуються до друку
що вже видані або ті, що готуються до друку
Для всіх хто боронить Україну від ворога та тих, хто вже повернувся додому - всі твори на цьому сайті доступні безкоштовно.
Для цього при замовленні в меню "Виберіть суму" треба вибрати розділ "Героям Слава!"
Для цього при замовленні в меню "Виберіть суму" треба вибрати розділ "Героям Слава!"
Акція безстрокова
НЕ СМІЙ ЗДИХАТИ, ПОКИ НЕ ЗДІЙСНИВ МРІЮ
Восени 2015 року ми з дружиною побували в Непалі, де ходили в трек до базового табору на горі Аннапурна – офіційно найнебезпечнішому восьмитисячнику в Гімалаях. Під час цього тижневого походу на стежці ми зустрічали багато різного народу з усього світу. Проте найбільше нашу увагу привернула пара старих-італійців, чий вік і вигляд зовсім не вписувалися в ці краї. Не раз буваючи в Італії, ми часто там бачили таких чоловіків, які проводять більшу частину часу в місцевих барах, за розмовами про футбол, розтягуючи келих вина на цілий день. Уявити таких людей похилого віку в досить суворих умовах високогір'я Непалу було складно, а тим більше - зрозуміти причину, з якої вони зважилися на таку, не для їхнього віку, подорож. На жаль, рівень їхньої англійської мови та повне не знання нами італійської, не дозволяли нам задовольнити нашу цікавість. Ми зустріли їх кілька разів на підйомі, а потім ще раз випередили – на спуску, подумки попрощавшись із цими дуже милими людьми. На зворотному шляху ми зупинилися в Катманду і гуляли цим містом-мурашником, що ще не оговталось від найсильнішого землетрусу піврічної давності. Яким же було наше здивування, коли в багатотисячному натовпі на одній із вуличок столиці Непалу ми «ніс до носа» знову зустріли наших італійських знайомих.
Напевно, це було для мене знак і після повернення додому, я вирішив сам придумати історію про двох хлопчаків, які росли в післявоєнній Італії і мріяли про підкорення Аннапурни, однак, зібралися виконати цю мрію тільки коли їм було за сімдесят...
Восени 2015 року ми з дружиною побували в Непалі, де ходили в трек до базового табору на горі Аннапурна – офіційно найнебезпечнішому восьмитисячнику в Гімалаях. Під час цього тижневого походу на стежці ми зустрічали багато різного народу з усього світу. Проте найбільше нашу увагу привернула пара старих-італійців, чий вік і вигляд зовсім не вписувалися в ці краї. Не раз буваючи в Італії, ми часто там бачили таких чоловіків, які проводять більшу частину часу в місцевих барах, за розмовами про футбол, розтягуючи келих вина на цілий день. Уявити таких людей похилого віку в досить суворих умовах високогір'я Непалу було складно, а тим більше - зрозуміти причину, з якої вони зважилися на таку, не для їхнього віку, подорож. На жаль, рівень їхньої англійської мови та повне не знання нами італійської, не дозволяли нам задовольнити нашу цікавість. Ми зустріли їх кілька разів на підйомі, а потім ще раз випередили – на спуску, подумки попрощавшись із цими дуже милими людьми. На зворотному шляху ми зупинилися в Катманду і гуляли цим містом-мурашником, що ще не оговталось від найсильнішого землетрусу піврічної давності. Яким же було наше здивування, коли в багатотисячному натовпі на одній із вуличок столиці Непалу ми «ніс до носа» знову зустріли наших італійських знайомих.
Напевно, це було для мене знак і після повернення додому, я вирішив сам придумати історію про двох хлопчаків, які росли в післявоєнній Італії і мріяли про підкорення Аннапурни, однак, зібралися виконати цю мрію тільки коли їм було за сімдесят...
Роман "Не смій здихати, поки не здійснив мрію", 2019
Малюнок Андрія Тімощука
"...- Не може мотоцикл бути мрією, - добродушно засміявся Дженарро. - Це надто мало!
- Ага, ти так кажеш, Дженарро, начебто в тебе він є, - завів онук.
- Буде, коли захочу. Але я не хочу, щоб придбання мотоцикла означало для мене здійснення мрії. Не можна сісти на мрію дупою! А на мотоцикл можна. Розумієш?
- Ні. Чим погана моя мрія?
- Ти готовий померти за мотоцикл? — несподівано спитав Дженарро.
- Померти? Ні, звичайно!
- Ось ти й сам відповів на запитання.
- Так, гаразд. Хто готовий померти через мрію?
- Ну, ось вони, наприклад, - Дженарро тицьнув у фотографію альпіністів.
- Вони божевільні.
- Так і є! Всі люди зі справжньою мрією іншим здаються божевільними..."
- Ага, ти так кажеш, Дженарро, начебто в тебе він є, - завів онук.
- Буде, коли захочу. Але я не хочу, щоб придбання мотоцикла означало для мене здійснення мрії. Не можна сісти на мрію дупою! А на мотоцикл можна. Розумієш?
- Ні. Чим погана моя мрія?
- Ти готовий померти за мотоцикл? — несподівано спитав Дженарро.
- Померти? Ні, звичайно!
- Ось ти й сам відповів на запитання.
- Так, гаразд. Хто готовий померти через мрію?
- Ну, ось вони, наприклад, - Дженарро тицьнув у фотографію альпіністів.
- Вони божевільні.
- Так і є! Всі люди зі справжньою мрією іншим здаються божевільними..."
"...Колись ти зрозумієш, що Щастя не буває складним. Його буває складно досягти, але саме воно, за своєю суттю, — завжди просте. І Щастя ніколи не утворюється з багатьох частин, а коли життєвий пазл нарешті зібран, у тебе на руках часто залишається безліч, як виявилося, зайвих шматочків, у пошуку яких ти провів так багато часу..."
"...- Віто, дай мені сказати...
- Про що, Анджело?
- Мені вже давно байдуже, що про мене думають. І сюди я пішов не для когось. Для себе пішов і, ти не повіриш, і заради тебе також. Віто! Якщо ми зараз це зробимо, то я здійсню хоча б одну мрію. Розумієш? Можливо, я здійсню єдину мрію. Мені за сімдесят, Віто. Я не матиму більше шансів довести до кінця щось значне у своєму житті. Залишилося тільки це...
- Анджело, не треба...
- Треба Віто! До біса страх! Краще здохнути там нагорі, ніж у себе в кабінеті прямо на нараді!..."
- Про що, Анджело?
- Мені вже давно байдуже, що про мене думають. І сюди я пішов не для когось. Для себе пішов і, ти не повіриш, і заради тебе також. Віто! Якщо ми зараз це зробимо, то я здійсню хоча б одну мрію. Розумієш? Можливо, я здійсню єдину мрію. Мені за сімдесят, Віто. Я не матиму більше шансів довести до кінця щось значне у своєму житті. Залишилося тільки це...
- Анджело, не треба...
- Треба Віто! До біса страх! Краще здохнути там нагорі, ніж у себе в кабінеті прямо на нараді!..."
Ілюстраціі Андрія Тімощука
Замовте електроний варіант роману
Тут ви можете вибрати формат, мову та навіть - ціну
Текст надійде вам на вказаний email протягом кількох годин
П’ЯТЬ ДНІВ ІЗ ЛОРЕН
Дивно, але ідея цього роману мені наснилася – не сюжет, а саме «механіка», яку я поклав у його основу. Я почав писати оповідь і, просунувшись уже досить далеко, в якийсь момент зупинився – мені не вистачало географічного місця, куди б я міг "приземлити" своїх героїв. Я перебирав у голові країни та міста, де мені доводилося побувати, але жоден із цих спогадів не міг змусити мене відновити роботу над книгою. Поки в розпал карантину, коли всі країни були закриті, я не потрапив на Кінбурзьку косу. Два дні на цьому прекрасному і, якоюсь мірою, містичному півострові все розставили на свої місця і я швидко закінчив роботу. Мені здається, що у фінальному варіанті Кінбург став не просто місцем, де відбуваються події цієї історії, а й одним із головних героїв цього роману.
Дивно, але ідея цього роману мені наснилася – не сюжет, а саме «механіка», яку я поклав у його основу. Я почав писати оповідь і, просунувшись уже досить далеко, в якийсь момент зупинився – мені не вистачало географічного місця, куди б я міг "приземлити" своїх героїв. Я перебирав у голові країни та міста, де мені доводилося побувати, але жоден із цих спогадів не міг змусити мене відновити роботу над книгою. Поки в розпал карантину, коли всі країни були закриті, я не потрапив на Кінбурзьку косу. Два дні на цьому прекрасному і, якоюсь мірою, містичному півострові все розставили на свої місця і я швидко закінчив роботу. Мені здається, що у фінальному варіанті Кінбург став не просто місцем, де відбуваються події цієї історії, а й одним із головних героїв цього роману.
Роман "П’ять днів із Лорен", 2021
Фото Микити Завілінського
"...Знаєте, в кожного, навіть цілком самовпевненого мужчини є сформований ним самим образ Неможливої Жінки - жінки, про яку можна мріяти, хотіти її, захоплюватися нею при повному усвідомленні того факту, що вона ніколи не буде йому належати. Такі жінки недоступні, як фотографії в глянцевих журналах. Свого часу Роберт створив такий образ Неможливої Жінки, й він виявився близьким до моделей Гельмута Ньютона зі знаменитого диптиху «Вони йдуть»: безсоромні самодостатні довгоногі красуні, що йдуть голими по подіуму, над переплетеними руками яких нахабно стирчать груди..."
"... – Вам доводилось кидати? – продовжила дівчина, змістивши акцент розмови.
– О, так! – Роберт постарався сказати це легковажно, мовби спеціально витісняючи іронією драматизм любовних розлучень.
– Зі своєї ініціативи?
– По-різному.
– Це складно?
– Завжди.
– Боляче?
– Всім.
– Доводилося шкодувати, що пішли?
– Жодного разу.
– Чому ж ішли?
– Не було любові.
– Відсутність любові – це достатній привід для того, щоб іти?
– Любов – єдиний привід для того, щоб бути разом.
– О, так! – Роберт постарався сказати це легковажно, мовби спеціально витісняючи іронією драматизм любовних розлучень.
– Зі своєї ініціативи?
– По-різному.
– Це складно?
– Завжди.
– Боляче?
– Всім.
– Доводилося шкодувати, що пішли?
– Жодного разу.
– Чому ж ішли?
– Не було любові.
– Відсутність любові – це достатній привід для того, щоб іти?
– Любов – єдиний привід для того, щоб бути разом.
"...Коли Роберт, здолавши останній підйом, вийшов зі смуги прибережних хащ на пляж, Лорен була вже метрів за двадцять від нього. Вона йшла крайкою прибою широким кроком, розмахуючи своєю сорочкою, наче прапором. І хоча Роберт був готовим до цього, але тільки зараз він точно зрозумів, що сорочка була єдиним її одягом. Він занепокоєно оглянувся, ніби не Лорен, а сам виявився голим, і з полегшенням збагнув, що, крім них, тут немає нікого. Роберт не став доганяти Лорен, а просто сів на пісок на найвищій точці пляжу й не зводив очей з її фігури. Це він робив не просто з делікатності. Як і належить справжньому поціновувачеві мистецтва, відступаючи на кілька кроків назад, можна бачити картину цілісно: адже, підійшовши ближче, його обов’язково зацікавлять деталі. Безперечно, прекрасні деталі, але вони зруйнують надзвичайно приємну для нього рівновагу і змусять думати про те, про що йому думати зараз не хотілося..."
Ілюстраціі Ірини Нявчук
Замовте електроний варіант роману
Тут ви можете вибрати формат, мову та навіть - ціну
Текст надійде вам на вказаний email протягом кількох годин
ЦЕ ПРЕКРАСНЕ ЛАЙНО ЖИТТЯ
Якось навесні 23-го року ми з моїм шкільним другом говорили по телефону і, будучи обидва людьми творчих професій, напівжартома нарікали на те, як недооцінюють наші таланти в грошах. Слова за слово, і я сказав, як потім виявилося, ключову фразу – «ось я б запросто продав авторство своєї книги комусь за великі гроші!». І хоч сказано це було не серйозно, думка – зачепилась. Вже незабаром я написав історію про колись відомого, а нині збанкрутілого письменника, який погодився продати свій роман "королю лайна" - бізнесменові, що заробив статки на переробці гнію, який бажає слави творчої людини. І обидва персонажі залишилися б зрештою щасливими та задоволеними, якби не виявилося, що письменник написав... справжнісенький Шедевр. Чи на запізно до нього прийшло усвідомлення того, що це і є головна книжка всього його життя?
Роман " Це прекрасне лайно життя", 2023
Готується до друку
"... - Сподіваюся, що ти вже обмірковуєш мій новий роман? - Педро зненацька одним порухом зруйнував ідилію Романа.
- Чи є побажання?
- Якби були, я вніс би їх у контракт.
- Чи є очікування?
- «Життя – прекрасне лайно»!
- Я не став би це брати це за назву, враховуючи, що метою нашого проєкту є створення твого нового іміджу, - розсміявся Роман.
- Авжеж! Але якби я писав…
– Нагадаю, що автором будеш ти, – спішно промовив письменник.
- Так, я хотів би бути автором роману про великий дар життя, який ми талановито вміємо просрати в гонитві за, як нам здається, великим і вічним!"
- Чи є побажання?
- Якби були, я вніс би їх у контракт.
- Чи є очікування?
- «Життя – прекрасне лайно»!
- Я не став би це брати це за назву, враховуючи, що метою нашого проєкту є створення твого нового іміджу, - розсміявся Роман.
- Авжеж! Але якби я писав…
– Нагадаю, що автором будеш ти, – спішно промовив письменник.
- Так, я хотів би бути автором роману про великий дар життя, який ми талановито вміємо просрати в гонитві за, як нам здається, великим і вічним!"
"... - Бо вони не з тобою борються, а один з одним, а ти лише інструмент у цій боротьбі.
– Я не хочу бути інструментом.
- І це найголовніше! Тобі просто треба знайти найсильнішого й потоваришувати з ним. Тоді решта перестане тебе чіпати і в тебе з'явиться вибір: із кимось ти зможеш дружити, когось – знищити.
- А що робити з тим найсильнішим?
- З ним складніше. Однак у сильних завжди є одна вада.
- Яка?
- Вони знають, хто є найсильнішим і часто нічого не роблять для підтримки своєї сили. А отже, їх можна перемогти – зробившись сильнішим або об'єднавши зусилля з іншими. Тож запам'ятай: будь поруч із сильним і чекай, поки він ослабне»..."
– Я не хочу бути інструментом.
- І це найголовніше! Тобі просто треба знайти найсильнішого й потоваришувати з ним. Тоді решта перестане тебе чіпати і в тебе з'явиться вибір: із кимось ти зможеш дружити, когось – знищити.
- А що робити з тим найсильнішим?
- З ним складніше. Однак у сильних завжди є одна вада.
- Яка?
- Вони знають, хто є найсильнішим і часто нічого не роблять для підтримки своєї сили. А отже, їх можна перемогти – зробившись сильнішим або об'єднавши зусилля з іншими. Тож запам'ятай: будь поруч із сильним і чекай, поки він ослабне»..."
".. - Чому ти витрачаєш час на мене? Адже я не спадкоємець.
- Ти не прямий спадкоємець, але ти теж можеш стати Імператором.
- Я не хочу.
- А ким ти хочеш бути?
- Смолоскипником! Вони так спритно дають раду вогню, так чудово розмахують смолоскипами.
- Але смолоскипник зникає, щойно згасає вогонь у його посудині. Вранці в натовпі його ніхто не впізнає й не скаже, як дивовижно вчора він давав раду вогню.
- Це, певно, прикро.
- Так, усі вони знають про це. А тепер і ти знаєш: роби в житті те, що залишиться надовго, а не згасне разом із тобою..."
- Ти не прямий спадкоємець, але ти теж можеш стати Імператором.
- Я не хочу.
- А ким ти хочеш бути?
- Смолоскипником! Вони так спритно дають раду вогню, так чудово розмахують смолоскипами.
- Але смолоскипник зникає, щойно згасає вогонь у його посудині. Вранці в натовпі його ніхто не впізнає й не скаже, як дивовижно вчора він давав раду вогню.
- Це, певно, прикро.
- Так, усі вони знають про це. А тепер і ти знаєш: роби в житті те, що залишиться надовго, а не згасне разом із тобою..."
Замовте електроний варіант роману
Тут ви можете вибрати формат, мову та навіть - ціну
Текст надійде вам на вказаний email протягом кількох годин
ВРАНЦІ ВСЕ БУДЕ ІНАКШЕ
Цей роман складається з п'яти різних історій про немовля, підлітка, молоду людину, чоловіка і старого. Єдине, що поєднує ці розповіді – час і місце: усі герої їдуть у різних вагонах одного нічного поїзда. Усі вони перебувають у переломному моменті свого життя, напередодні кардинальних змін, які, як їм здається, змінять їхню долю і які мають відбутися вранці після приїзду до кінцевого пункту. І вони не помиляються у своїх очікуваннях – «вранці все буде інакше». Та ось тільки напевно ніхто не міг навіть припустити, наскільки їх життя зміняться.
Роман "Вранці все буде інакше", 2023
Готується до друку
"... Трохи заколисані благополуччям, ми безтурботно мчимо до ранку, впевнені в його передбачуваності, не менше ніж у традиційному кухлі кави, відмовляючись думати про те, що майбутнє вже змінилося і нам просто це не довели з вечора, чи помилково, чи зі співчуття давши виспатися наостанок."
"... На жаль, інтуїція доступна далеко не всім: дурням, у яких вона, не зустрічаючи перешкод у вигляді розумних думок, може звертатися до свідомості, мудрецям, які завжди тримають для неї окрему, як смугу руху громадського транспорту, доріжку, і жінкам, чиї материнські інстинкти від народження дають їм набагато більше, ніж чоловікам дали б десятиліття духовних практик. Дурнів не слухаємо, мудреців рідко зустрічаємо, а почути жінку, багатьом заважає чоловіча зарозумілість і прихована образа на її пораду почитати інструкцію перед збиранням меблів з ІКЕА...."
"...Мені й справді завжди подобалися жінки ближче до сорока. Здається, що в цьому віці їх краса формується остаточно, вони стають «стиглими», йдуть дівоча поспіх та незграбність. Жінки навіть рухатися починають інакше – плавніше, м'якше. Це прекрасний час для жінки, хоча, як на мене, саме в цей час жінка частіше буває нещасною: це час перших розлучень, пошуку себе, розчарувань – у собі та в чоловіках. Це напевно жорстоко, але саме ці нещастя остаточно оформлюють її красу, яка завжди приваблювала мене набагато більше за горезвісну чарівність юності. І якщо жінка в цьому віці робить шалені вчинки, то не по дурості, як у юності, а цілком усвідомлено бажаючи це..."
Ілюстраціі Василя Ковача
Замовте електроний варіант роману
Тут ви можете вибрати формат, мову та навіть - ціну
Текст надійде вам на вказаний email протягом кількох годин